Керуючись лиш тим, що у душі,
І все не тим, чого плітками носять,
Увечері писав свої вірші,
Удень мольбертами знаходив свою осінь...
Він дивний був, таких сьогодні всіх
Перелічити на фалангах пальців,
Він свято вірив, що самотність - гріх,
Але грішив між різних автостанцій...
І враз прокинувся, коли вже сорок п'ять,
Коли вже скроні вкрились білим снігом,
За те, що був один - його простять,
За те, що не любив - пробачать з віком...
