Пригорнися поглядом до мене
Підіпри мені плече своє,
Бо літа не молоді, зелені –
Половіє літечко моє..
А плече надійне, незрадливе
Обігріє мене всю теплом,
Серце заспокоїть ще вразливе,
Очі засіяють враз добром.
Кожна з нас - і молода і літня
Мріє притулитись до плеча,
Споконвіку так було у світі:
Дім – дружині, мужеві – меча.
Від біди прикрий , від неудачі,
Захисти в житті, як у бою,
Я віддячу, за усе віддячу –
За надійну руку і любов твою.
2001р.
Чомусь згадалось:
*Гриміли вальси, пурхали амури,
давили будні,смикала сім'я.-
жіноча туга билася об мури:
де лицар мій,молитва де моя?!
І хоч в'яжи, хоч плітку або клітку,
хоч бозна-хто розкаже бозна-де,
якщо він лицар-жінка кине квітку,
на все життя очима проведе* Л.Костенко
а в мене тільки запитання-де вони?
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаєте є лицарі, навіть в моєму близькому оточенні.
Споконвіку на нашій землі жінка дім на собі тримає,але ж тоді чоловіки воювали, а зараз?. Ви праві, не будь його такого - вона не стала б такою сильною, мабуть ці ролі на небесах розписні для кожного.