Боже,дай же мне
Сказочной любви.
Пусть хоть на коне,
Хоть не принц.Но дни
Чтобы с ним одним
Слаще,чем сам мед,
Пусть мною любим
Будет он Господь.
Ангела нежней
Буду для него,
Чтобы я нужней
Воздуха давно.
Чтобы как сказал,
Делала так я.
Чтобы целовал
И любил меня.
Чтобы заверял:
Будет хорошо.
Чтобы обнимал,
Целовал лицо.
За руку держал
И боготворил.
Чтоб не отпускал,
До гроба любил.
Ой через гай,через сад,через поцілунки,
Ходить веснонька в думках,ховає малюнки.
Заробляю на життя,продає картини,
І шукає для робіт натхнення щосили.
Закохалася сама,у віночок вбралась,
Косу довгу заплела,з вітром цілувалась.
І розпитує мене-що таке кохання?
І невже воно пройде як оте чекання?
Говорила цілий день,очі малювала,
Поцілунками вуста свої фарбувала.
Знов розпитує мене про людське кохання,
І питає-що таке ці людські страждання
Як взаємності нема,що тоді робити?
Може зранку я дощем сльози буду лити?
Чи це правильно?Чи ні?Що мені сказати?
Чи сказати,що в житті краще не кохати?
Але їй багато літ,все на світі знає.
Тільки плакала весна-ніхто не кохає.
Цілий місяць плаче дощ разом із весною,
Потім в"яже їй стрічки:
-Не ходи сумною.
Так просив її,благав,що сам закохався,
Бачу-у весну сам дощ сьогодні вквітчався.
І веселкою стоїть,їй цілує руки.
Бо не хоче,щоб весна відчувала муки
Нерозділених в житті ніжних поцілунків.
Продавала знов весна з почуттів малюнки.
