Цвіте, як маківка,
Сріблиться росами,
Як в юні дні мої,
Бреду покосами.
Важкими, мокрими -
Раненько скошені,
Землею-матір’ю -
Росою зрошені.
Підперезалася
Покосом – стрічкою
І заворожує
В’ юнкою річкою.
Стрічає досвіток
Уся заквітчана,
Немов дівчинонька,
Що йде до вінчання.
У перших променях
Уся виблискує -
Земля! Краса яка!!!
Я вірю – вистоїть..!
Знов трави віялом
Впадуть під косами
І буде правнук мій
Іти покосами.
2004р. Надія Таршин
