Ще не вбили морози цю осінню красу,
Лише грому погрози несуть тайну якусь.
Ніби осінь змішалась з теплим літнім дощем.
І тихенько всміхалась, зачарована днем.
І здалося, що літо, повернуло тепло,
І над всим білим світом усе знов розцвіло.
Ніби пахнуть ромашки, і цвітуть нагідки.
Прилетіли вже птАшки. А як пахнуть садки!!!
Ми удвох в заметілі. Пелюстків снігопад.
Почуття запізнілі дарував листопад...
Ще не вбили морози цю осінню красу...
Бо хороші прогнози: вдосталь буде часу.
Осінь разом зустріти, і згадати весну.
І морози стерпіти, мати думку одну:
Щоб Любов не зів"яла, коли перший мороз,
Щоб журбою не стала, щоб було все всерйоз...
Як чуттєво! Така трепетна листопадова романтика! У 5-ому двовірші можна було б вжити замість " ми з тобой" "ми удвох"(бо "тобой"-більше російськомовний варіант).Але це лише на Ваш розсуд,Надійко.А лірика-дуже мила!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко, що завжди можете підтримати.
Зауваження приймаю: виправила. Дякую.
Завжди рада вам.