Лежачи на канапі біля дерева,
дивитись як сонце пронизує його листя променями,
в той час легенький вітер колише могутні вітки, хмарки пливуть по небу як кораблики з паперу по калюжі,
в той час біля тебе сидить приваблива дівчина, з пробитим пупком, з веселим почуттям гумору, з надзвичайно гарною зовнішністю,
в той час чути як риба підстрибує з води, в той час коли спокій тебе переповнює, коли тебе гріє зернова заварена кава, і в той час ти розумієш що тебе це не задовольняє …
І чомусь не хочеться далі існувати,
коптити і так цю переселену землю,
коли до біса несмачні цигарки випалюють тобі легені,
а та дівчина здається не така вже і приваблива,
коли вітер який був теплий, стає як шипи колючої рози, дряпаючи твоє спотіле тіло від холоду, від страшної тіні дерева, від віток які намагаються втриматись, від пожовклого листя , від тварини яка хоче вдихнути повітря виплигуючи з води, покрита слиззю, загнана хижаками,
від хмар які пливуть як мільйони титаників випльовуючи злобу на всіх розкидаючись електрикою і шумом які так заважають думати про тебе …
про те що було,
про те що буде,
про те чого ніколи не буде,
про дівчину з пробитим пупком, про канапу, про дерева, про вітер, про рибу яка виплигує із води намагаючись вдихнути повітря, загнану хижаками, загнану нами, загнану як я, втікаючи від грому і блискавки з мільйонів титаників, які так заважають думати про тебе …
про те як це було,
як це мало бути,
про те як це не сталось …
але тільки про те,
і тільки про тебе …
про твої надзвичайно розкішні очі, волосся, посмішку, тіло, білизну яка мене зводила з розуму,
а я так хотів прокидатися біля тебе і бачити як ти спиш, слухати твої сни, будити тебе, приносити каву, засинати, прокидатись, і знову слухати сни, приносити каву, книги, курити лакі, слухати як ти спиш, бачити тебе ,пити каву, пити тебе …
пити тебе повільно і з насолодою наче прохолодний напій спекотного літа в Африці ,
пити так, наче це мої останні ковтки перед смертною карою,
пити так, наче проклятий, який не може напитися і насититися ні тобою ні громом яким розкидаються мільйони хмар пливучих по небу наче кляті титаніки, які так заважають думати, про тебе …
ID:
356066
Рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата надходження: 08.08.2012 19:16:21
© дата внесення змiн: 08.08.2012 19:16:21
автор: Віктор Непомнящий
Вкажіть причину вашої скарги
|
