І знову снився.
Знов ті самі очі.
І знову його губи на чолі.
Він не з’явився.
Уві сні – щоночі,
Але не тут, але не у житті.
Ліниво ранок сходить з підвіконня,
Ні, я не хочу, так не хочу йти,
Я не живу тут, в світі я невольна,
Я можу жити тільки уві сні!..
Пустіть мене, пустіть мене, благаю!
Мені не місце тут, серед людей!
Але ранковий опік чаю
Залишки снів жене з плечей.
Щодня все знову. Знову все те саме.
Я просинаюсь не в моє життя.
Пробач мені, пробач мені, благаю,
Що я явилась ніби з забуття.
