Не чути як щебечуть горобці,
Лише каркаючи насміхаються ворони,
Так суворо холод посилився у руці,
Вже не виспівується як колись звучні мінори.
З дахів злітає сніг такий брудний і сірий,
Відсирілими почуттями вдаряються у скроні,
Подивлюсь в дзеркало…хто такий змарнілий?
Де усмішка твоя?Невже вона застрягла в горлі?!
І земне тяжіння тисне в спину так безжально,
Поблідлому обличчі пробігають знесилені думки,
До долу падають всі думки брутально,
Лише стримують падіння оголені сирі гілки.
І небеса похмурі зазирають у вікно,
Наповнюючи погляд своєю сіризною,
Все так без звуку,як в чорно білому кіно,
Де на брудершафт смуток розпивала я з журбою.
Тепер розтопиться в брудних снігах,
Моя душа що вся від ран зболіла,
Ще трішки зостанусь я в своїх віршах...
Кому потрібна моя душа осиротіла…
Чому так сумно?Ти завжди у своїх віршах,а вірші твої у серці читачів. Ще трохи і весна настане,розвіє смуток твій похмурий...
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дивно так буває,коли немає снігу-хотілось зими...а тепер вже хочеться.тааак хочеться весни! дякую Наталю,настрій такий був,рада дуже тобі,і твоїм коментарям
Ще трохи, сонце, і прийде весна, а вона несе оновлення і не тільки природі, але і в зболені душі. Все заграє барвами веселки і наші серця також.Ще трошки, зовсім-зовсім. Надіслала б тобі сонечко, та на жаль, нема в смайликах.
MADLEN відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую сонце знаю що скоро весна,і все буде файно!!!дякуююю