Тихо вiтер шепоче менi казку про осiнь,
Застиляючи листям дорогу.
Зiгрiвае теплом, ще по лiтньому досi,
Вiдганяючи з серця тривогу.
Казка лагiдна й рiдна, як з дитинства лунае.
Зачаровуе дивним сюжетом.
I мов пiсня милуе мене, забавляе,
Все новим, мелодiйним куплетом.
Осiнь-жiнка зваблива, з золотистим волоссям.
З синювато-палкими очима.
В нiй единiй навiки двi долi сплелося.
В нiй i добре i зле за плечима!!!
