Не спалось батьку, розцвітав бузок,
Сади буяли оксамитом...
За хвіртку вийшов, виглядав дочок, –
А небо – як у те останнє літо!
Та ж сама хвіртка, та ж земля,
І соловей в саду співавє.
Знайомі луки і поля...
Тільки тебе уже немає.
Знов липень кличе на жнива,
Дозріло жито уже в полі.
Була б ти з нами ще жива!
Та тільки хто ми – проти долі?..
***
