Ти знов мовчиш, я бачу погляд,
Що повен втоми і жалю.
Ось я і ти, ми знову поряд,
Я тихо мовила „люблю”.
А ти мовчав, відводив очі,
Щось затремтіло у душі.
Невже? Невже? А як же ночі?
А як же вітер і дощі?
Закрила очі лиш на мить,
Та попливла сльоза солона,
Хотілось вмерти і не жить...
Та стиснув ти мою долоню.
Та погляд розвіяв хвилювання,
Два повних озера пожеж.
І на моє нічне зізнання,
Почула відповідь :”я теж”.
