І не забути, й без сліз не згадати,
Сосни високі у волинськім краю,
Як вечір вдягав їх у сутінків шати,
А небо шукало першу зорю.
Біля багаття друзі зустрілись,
Щирість сердечна нас в купу звела,
І віра Христова возвеличалась,
І радість велика між нами була!
Пісня душевна дзвінко лунала,
Іскри згасали в безмежжі небес,
Про сум і недолю ми забували,
І до життя в нас зростав інтерес.
Сонне смеркання сонце сховало,
Обрій замислився, готовий до сну,
Ми літній день в ніч проводжали,
І говорили про надію ясну.
Що прийде колись щаслива година,
І зійде у небі зоря не земна,
Провісниця слави Божого сина,
Й до ніг упадуть недуг ремена...
