Поезія-такий душевний стан,
Коли все людство любиш аж до болю.
Відкинувши всю безліч дрібних справ,
Готовий вметри за його життя і волю.
Здається, ніби шкіра вся зійшла,
Ти- мов одна чутлива рана.
І жаль усіх-померлих надто рано,
І тих, чиє не склалося життя.
І жаль всіх тих, хто вже тепер старий-
Йому зовсім нема чого чекати,
Мабуть життя безрадісно потратив,
А ні, то все що було, втратив
І на сьогодні вже зовсім старий,
Хіба ж здійснилось щось із юних мрій?
І жаль всіх тих, хто сповнений надій,
В життя рушає, вірить у хороше-
На скроні біла випаде пороша,
Навряд чи щось здійсниться з юних мрій.
Життя пройде в нестатках, боротьбі,
Образи будуть, зради, помсти, сльози,
І не чатують на дорозі "рози".
Я співчуваю тим, хто молодий.
Я співчуваю пташці і траві,
І хочу всіх пташок нагодувати,
І трішки повалятися в траві,
Гірку травинку нащось розжувати.
І хочеться нагодувати всіх пташок,
Людей розвеселити, насадити квіти,
І стільки начитатися книжок,
Щоб всіх людей на світі зрозуміти.
Я співчуваю тому, що живе-
Рука аж просить-квіти насадити,
І хочеться життя навкруг любити,
Не шкода вмерти за усе живе.
ID:
14112
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 03.05.2006 15:32:55
© дата внесення змiн: 03.05.2006 15:32:55
автор: іванна квітнюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
