З баговиння луною рядками, мов мах батога,
Роздивись, що не кінь твій то, ніби задрипана шкапа,
По молитві непевній в неясить на край пирога
З казки-приказки злодієм здійснює напад,
Нескінченно та болісно рве, розділяючи час,
Для кохання і смерті у силі пророчого птаха,
Ти кажи!-я ще слухаю, доки живий і не згас
Білий Світ, генеруючи штучно Христа і Аллаха…
Ти кажи–не повірю! Бо край мій, то ще не біда,
Для копит неупинних коней між кривавих баталій,
У неяситі очі горять від надміру печалі
На розбитих обличчях безчасся від вух до хвоста.
p/s
https://www.youtube.com/watch?v=_8YDi-UF_TM&list=RD_8YDi-UF_TM&start_radio=1
