ніч що лякала великих псів
можливо відчує й твою утому
у часі квапливому мов судому
який потерпає від злих вождів
та зловтішається сам на сам
повільно вслухаючись в стукіт серця
що метрономом неначе скерцо
готує сюрпризи для мелодрам
чи нових казок де у фарбі лис
брехню видає за слова відверті
щоб занесли і тобі в конверті
частинку від неї як альтруїзм
поважно потужно крізь серця щем –
де знов під косою Північна півкуля
чи чуєш як довго кує тут зозуля?
на радість смертним
живим іще...
