Сонце – жовтокрилий птах,
Наче справжнє диво,
У блакитних небесах
Пломенить сяйливо,
Ніби воду, розлива
Промені. Приймає
Їх зеленая трава
І ще більш зростає.
Їх приймають і квітки,
Що також зростають
Так, неначе малюки,
Й пишно розцвітають.
У повітрі запашний
Запах їх витає,
Мовби птах, і світ земний
Ніби огортає
Він собою. І в ту мить
Дихать легше стало,
І у серці горе вмить
Так, як сніг, розтало.
Тепле сонце почуття
Світлі любо, мило
На усе моє життя
В серці розбудило.
Ні, вони більш не заснуть,
Більш не будуть спати.
З ними лиш життєву путь*
Буду я верстати
Цілі ночі, цілі дні,
Доки серце б’ється
Неупинно у мені,
Док’ не розіб’ється,
Наче скло, моє життя,
Що люблю найбільше,
Бо до нього вороття
Ввік не буде більше.
*Путь – заст. Дорога, шлях
Євген Ковальчук, 24. 06. 2021
