Чого це так, друзі,
не любо мені,
як нас до Союзу зганяють.
Ярмо нам на шию!
Бажаєм, чи ні.
Та що ж так про нас там гадають?
Чи може тримають
нас з вами оті,
що нас увесь час запрягають,
за тих, що завжди
біля серця, в душі,
як кажуть, і Бога не мають?
Чого ж це так, люди,
не любо мені,
до НАТО як нас підганяють?
Ви, хлопці, стріляйте,
воюйте собі,
а нас справи мирні чекають.
Чи може тримають
нас з вами оті,
що нас увесь час покупають,
за тих, що завжди
у своїй голові,
як кажуть,
царя вже не мають?
Чого це так, люди,
не любо мені,
коли соловї не співають?
Чи може зернят отих
мало в ріллі,
чи, може, на краще чекають?
Чи може тримають
нас з вами усіх
за тих, що кохання не знають,
за тих, що красу
українських гаїів
всім серцем не відчувають?
Чого це так, друзі
не любо мені,
як мову мою забувають?
Російська, англійська звучить,
у ві сні лише тільки
нашу згадають.
Чи може тримають
нас з вами усіх
за тих, хто батьків
забувають,
за тих хто на щастя
родимих країв
робити й служить не бажають?
Та, цур йому, браття!
Нехай йому біс!
Уклін вам земний
з України приніс.
ID:
103260
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 17.11.2008 07:27:23
© дата внесення змiн: 17.11.2008 07:27:23
автор: Максименко Л.
Вкажіть причину вашої скарги
|
