Йдеш, проказою наче обсипана,
Від толок людських тіней шахаєшся.
Холоднечею злою обвітрена,
Лиш приблудним собакам всміхаєшся.
Не гарчать, не біжать, просто нюхають
І хвостами виляють пухнастими.
На одвірках чужих, вкритих кригою,
Рани лижуть зубатими пащами.
