«Світ почне прислухатись
До дивної тиші…»
(Пауль Целан)
Ми тужимо,
Бо майбутнє здається вигадкою:
А там тиша – довершена й повна
Як чаша після дощу
В хащах папороті:
Не журись, синьоока Кассандро!
Стокриле мовчання
Ще запанує у місті трави і весни,
Де тільки шелест і тріпотіння крил
Метеликів:
Дім забуття полишать тіні вітряних брам:
Не схожі на себе, в капелюхах крислатих.
Флоренцію згадую як жовту троянду
Над якою гусне оксамитове небо:
Дихати липневими сутінками.
Коли припиняється дощ
Припиняють ловити краплі в пригоршні
Діти жовтих кульбаб –
Тоді тиша стає музикою –
Піснеспівом глибокого сну.
Передчуваю тишу в місті камінному,
Пророкую шелест трави
І шепотіння квітів вероніки.
Бог наказав нам випити чашу –
Літній дощ і вино – для будівничих Трої.
Ми тужимо,
Бо майбутнє здається вигадкою:
А там тиша – довершена й повна... Яскраві образи. Треба перечитувати не один раз, щоб зануритися в загадковий і хвилюючий світ автора.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий поетичний відгук! Дякую за розуміння моїх творів!
ЦІКАВЕ НАШАРУВАННЯ ОБРАЗІВ. Яскраво. Класна інтелектуальна поезія, як вишукана страва чи вино. Я часом повертаюсь до ваших рядків, щоби глянути по- новому, часом погуглити, подумати, посмакувати. Часом складно сприймати, часто є сильний контраст, глибинність і крута течія. але то таке. десь 40 років тому один метр вчив мене: не бійся експериментувати, плести візерунки образів і думок, хай читач доростає до тебе. щасти. Натхнення ВАМ!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! Мені нині теж чомусь згадуються події сорокарічної давності і люди з якими я тоді спілкувався.....