С. С. П.
Слова живуть, та ні́чого сказати.
Це острах правди, острах забуття.
Слова біжать, та їх не наздогнати.
Зосталась постать сонячного дня.
У ній я бачу кедрові дерева,
У ній долаю сотні хижих миль,
Де б'ються гори: кожна за довіру,
Де чути гамір синьо-білих хвиль...
Цвітуть сади у день її дозвілля
І кличе пісня в ту далеку путь,
Де грає щастя тихо й мелодійно,
Де перші зорі віддано снують...
