Темні вокзали розводять безчесні дуелі.
Карта лягає сліпим і обпеченим сном.
Безсило долає завіса порожні пустелі,
Яких міліони... Тісняться під хижим крилом.
Афронти торкають невинні і грізні паркани.
Погляди ріжуть, пускаючи містом луну.
І лиш ліхтарі, понурі, у власній печалі
Можуть сказати одне непотрібне,- Люблю...
А люди тікають- бояться тривожити вічне.
Проходять, втрачають і знов у зневірі встають.
Бояться зізнатись, як сильно душею кохають,
Бояться зізнатись у тому, що просто живуть...
Дуже гарно! 
