над всією землею розлігся
солодкий запах скорботи.
дими від пожеж, мов бурхливі річки,
прокладають свій шлях до неба.
людині властиво впадати в самооману.
чоловікові сняться зелені поля,
та серед ночі він прокидається,
наче побачив страхіття.
він одержимий образами втраченого раю.
він не міг би сказати точніше, що то було:
щось, як мрії весни, як сон наяву уві сні –
він сам був його частиною,
він без цього не може.
кров зупиняється в жилах, і аж скипається з жалю.
коліна тремтять і ламаються на шляху темної ночі:
його рука здригнулася тоді, коли мала бути
твердою, й відтоді він завжди у всьому хибить.
світ – як одна душа, але кожна душа – окремий
світ, де минає час, як бурхлива річка до неба.
він розмовляє з цією річкою,
що зветься любов'ю та відданістю:
її невиразні слова та емоційні вигуки
означають запрошення йти за нею аж до кінця,
де спокій пролився на воду, мов золота олія.
цілу ніч скаженіє та виє, мов собака, холодний вітер.
попіл та порох в моїх очах не дають мені бачити правди.
та раптом, буває, впаде промовиста вбивча тиша
як свідчення: всі обіцянки розбито й відкинуто в гніві
sorrow, pink floyd
https://www.youtube.com/watch?v=nPM-QSCnNas
