Вранці прокинешся, глянеш у зеркало:
посмішка сяє на пухких губах.
Ти все ж позбулась кохання півмертвого,
і подолала самотності страх.
Хай він, як хоче. Не можна триматися,
чарів ілюзій, та вічной жаги.
Як не бажалося з ним обійматися -
все ж поміж вами - і лід, і сніги.
Боляче, колюче, та дотліваюче,
але доволі вже попіл місить.
З цього моменту - живеш ти співаючи,
а бур"яна вийшов час покосить.
