А ми в човні, і нам пливуть степи,
Течуть за ними села і дороги.
Полощуть верби берегам пороги,
Гудуть про щось іздалеку стовпи.
Скресає день - і наше тут усе,
Та ми не ми - собі вже не належим.
Розгойдуєм весну необережно,
І зверху й знизу небо нас несе.
Та ми в човні, у нас в руках весло -
Черкаємо по дну ріки софіти.
І нас не переплить, не облетіти,
Бо в нас весло і небо над чолом.
Постоїмо – хай сутінки пливуть,
Застигне місяць в срібнім переплюску.
І падатимуть зорі нам у хустку
Аж доки ранки
нами
оживуть.
"...Розгойдуєм весну необережно,
І зверху й знизу небо нас несе." Хіба можна сказати краще?. Такі гарні слова, така ніжність віє від кожного. Дуже сподобався вірш.
"...Розгойдуєм весну необережно,
Такі гарні слова, така ніжність віє від кожного. Дуже сподобався вірш. 
одне з найкращих, як на мене. зріла, змістовна та якісна поезія 
гарно
