На небі повний місяць сяє
Й на землю дивиться спокійно.
Хоч тьмяне і слабке світіння,
Та всюди морок розсіває.
Тисячоліттями він світить
В пустій безмежності холодній
Із неба темної безодні,
Щоб землю роздивитись звідти.
Краса землі зачарувала,
І ясний місяць втратив спокій,
Тяжіння силою навколо
Кружляє, вертиться віками.
Порою з темряви нічної
Вертається у світло місяць, –
Під дахом дня знаходить місце
І сяє в небі разом з сонцем.
21.12.2013
