Коли зима свій попіл розмете, Забудуться лихії вітровії - Роси сльозинка впаде на плече І проростуть весни крилаті мрії Крізь час, що небу славу воздає Міжзоряно-ясний засяє промінь, Молитви хвиля душу сколихне Й дитячої надії зрине спомин.
ID: 828622 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 11.03.2019 08:49:40 © дата внесення змiн: 11.03.2019 08:59:08 автор: Батьківна
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie