Стоїть надворі тиша неймовірна,
сніжить молочний ранок за вікном,
зима, вельможна пані і манірна,
крокує, поряд сильний вітролом…
Стежини вкриті пухом лебединим,
кришталь висить прозорий на дахах,
дерева квітнуть біло, мов жоржини,
в товстих заметах заховався шлях…
А я, пірнувши у міцну дрімоту,
чекаю знов, коли настане день,
медовим чаєм розпочну суботу,
відразу зникне смуток і мігрень…
