|
Доброго часу! Ця замітка буде присвячена тематиці редагування та коригування, одним словом – вичитування моїх віршів, які я раніше називав «Віршами в КУТочку». Тут не буде правил з української мови, хіба трішки важливої для мене історії та людей.
Розпочну з того, що моїм першим редактором був мій тато – Кухта Степан Мар’янович. Не скажу, що він любив поезію, але в його бібліотеці таки є іменні збірки класиків та сучасників. Про мої вірші він зазвичай казав, що щось у них є. І звісно це не були тільки помилки, які він вміло знаходив і коригував червоною ручкою. Закінчивши кафедру журналістики в університеті
ім. І.Франка, думаю, він це робив фахово. Між іншим, невідмінно від мене, він вмів цим заробити на шматок хліба. Проте в мене є вулична поезія, яка доволі часто приносить пару гривень.
Пізніше, через певного роду життєві обставини, на мої тексти інколи кидали оком знайомі і незнайомі мені люди, в яких я просив допомогти.
Мені важко знаходити власні помилки, а люди, які знаходять скалку в оці - не рідкість, тому довелося зменшувати кількість помилок.
Тут буде доречно згадати про Уляну Кривохатько, з якою ми переписувалися багато в інтернеті та мінялися текстами. Нажаль, дуже давно не бачив її нових віршів, та й взагалі складається враження, що ця чудова дівчинка розчарувалася в цьому занятті. Хоча, я і надалі мучу папір та «переводжу» чорнило. А як у тебе справи, дівчинко з острова Волі?
Також згадаю тут і про Іванку Урду, яка допомога із текстами в той далекий час, коли вівторок був днем ЛПЧ, а це слово легко було розшифрувати, і воно таки як назва, було зрозуміліше більшій частині львівської тусовки. Іванка влазила у структуру віршів, і не тільки. Напевно дістану на горіхи, але це було не тільки із нею…
Після Іванки був етап, коли кинув гасло в інтернеті про пошук редактора і відізвалася Юліана Царук, яка допомагала із текстами за символічну грошову винагороду.
В кожного із цих людей, звісно, свій підхід. Дехто лізе так глибоко в структуру, що виходить новий текст, але це навчило мене легше ставитися до змін і приймати їх. Наразі мої тексти потрапляли на вичитку до Ірини Бобик, де після взаємних слів «любові», текст читають всі інші. А ще є Муза, яку я мучу своїми текстами і прислухаюся до її думки. Думка інших мені не менш важлива, аніж своя, а інколи навіть більше. Тому є певні тексти, в яких статус «фуфло», і вони не потрапили в інтернет.
Звісно, текст живе своїм життям і він проходить випробування на різного роду літературних заходах, а далі враховуються коментарі та зауваги друзів і знайомих, а найголовніше – моє внутрішнє ставлення до нього, можливо, колись його занесе до збірки.
До речі, зараз йде активна робота над наступною збіркою віршів.
Попередні книги вичитувала Олеся Маркович. Дуже тішить, що географія людей, з якими я працював, таки різностороння.
До речі, за вичитку книги «СоціоПат» з мене не взяли коштів, оскільки знали про мету допомогти хлопцям на сході. А вже «триКУТник» став першою збіркою лірики, але це інша історія і про цю збірку я говорив доволі багато.
Надіюся колись щось добротне вийде з моєї писанини, а наразі я - як Леся Україна. Дуже вдячний всім за те, що читаєте, коментуєте і репостите.
Редагуй свої помилки. Не лізь в чуже життя.
Ти ковтаєш нейролептики – забуваєш власне «я».
Штовхаючи у прірву, згадаєш чужі слова:
«Коли ти дивишся в безодню, безодня бачить твоє я!». 
ID:
809291
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.10.2018 12:53:50
© дата внесення змiн: 08.10.2018 17:48:02
автор: Kukhta Bohdan
Вкажіть причину вашої скарги
|
