У ці незвичайно гіркі моменти
Хочеться вивільнити сум.
Шукаєш предмет чи образ,
Щоб зачепитися й прожогом
Скинути.
Та часто слова,
Ба навіть вірші
Нагадують цівку блювотиння,
Що лежить на килимі.
Запах докучає,
Доводиться пояснювати,
Чому так сталося.
Й ці псевдорозуміючі
Похитування головами
Мучать ще більше,
Ніж байдужість.
Вдаване нагадує
Затісний одяг,
Бо людина маліє
В своєму лицемірстві,
Злущує шкаралупу сорому.
Так тисячі змій рояться клубками.
