Осінь і кохання
Сонце вигляне з-за сірих хмар
подивитись падолист,
чувши музику живу від чар,
осінь в цьому має хист.
Вбрані в золото дерева всі
сіють ноти до землі,
мов їх чую, то живу у сні,
що яскравиться в мені.
Вітер Півночі іще слабким
про морози заспівав,
пісню ритмом своїм швидким
перший іній засівав.
На прогулянку зі мною ти,
сподіваюся, підеш,
щастям бачивши про мене сни
поруч радо зацвітеш.
Поговоримо про світлі дні,
які осінь золотить,
щоб ми сяяли в коханім тлі
в мить, що світлом закипить.
Днини слабшають вже до зими,
ночі дужчими стають,
щоб міцнішали коханням ми,
як сніги до нас прийдуть.
Віктор Цвіт 30.10.16
