Ловлю тебе осінь в обійми свої,
нехай, ти холодна така, та прекрасна…
Не боюся самотності й простору, ні,
я просто боюся бути невчасним…
У кольорах різнобарвних у листі,
я гублюся щодня проходячи мимо…
Моє прикрашаєш улюблене місто,
ти як і сни мовчазні й невловимі….
Ще трішки, і ти роздягнешся, зникнеш,
залишиться дим від твоїх кольорів…
А поки зі мною примхлива, незвична,
ловлю тебе осінь в обійми свої…
