І ти, моя дівчинко,
Та, що стоїш за плечима…
І просиш мене зупинитися, й далі не йти…
І дивишся в північ мою золотими очима…
(В таке Заполяр”є
не пустить ніхто поїзди…)
…але. Кладеш руки
На плечі, і жодної міри…
Не знайдеться міри, якої достатньо юрбі…
Оту незбагненність, роздвоєність й часточку віри
Тримай, моя сестро,
допоки належу тобі…
ви перейшли рубікон неописаної, еффемерної експресії, де лише почуттям і емоцім відкритий простір серця, і зазвучали незвіданими нотками косміччної мудрості Першо-Жінки,Пра-Матері, Все-Берегині.
у нас не живе одне "я", однотонний світ, однокольорові картинки, ми - і справді ми космос...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наші мрії
наші мандри
нам летіти з вами ввись
Хто дає оті команди?
Хто ти дівчинка...
з колись?...
Дякую за вірш...
Наталі. Романтично. З Вірою - хай не покидає...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви побачили в ній дівчинку з минулого ...може,це і є правдою...безмежно вдячна!