|
Один сказав «почуємо»,
Сказав другий «побачимо»,
А третій… промовчав.
Все бачимо, все чуємо, та тільки мовчки стогнемо.
На скроні попіл всіявся від скреготу зубовного.
Не вірити? Не треба, тоді мовчить сліпці.
Вони «творять» гісторію, оті «святі отці».
За душами, за голосом трясуться гаманці,
А ми себе запродали, глухі ми, та сліпці.
Нам роси очі виїли, чекали Сонця схід.
Під сурми, барабани в похід, в похід, в похід.
Отак давно блукаємо, поміж брехні та лаю
Все більше тягнуть в Пекло, що називають Раєм.
Зовуть та кличуть знову, оманлива стезя,
Як тільки пройдуть вибори, так зразу нам «ніззя».
Не можна вільно дихати та рота розтулять
Тому, що на «престолі» сидить чергова стать (б….)
Вони міняють ім’я та назву корабля,
Ми тільки роздивилися, а нам ізнов «ніззя».
Та скільки ж можна плисти невідомо куди,
А нам команду зверху «греби бідар, греби».
Мозолі порозтерли, не гнеться вже спина
Так хочеться сказати «Та вже ідіть ви на…».
Німі волають в голос, сліпі вже прозрівають
Та тільки, що без пам’яті, про щось надію мають.
Надія, жінка дивна, все більше мов примара.
Була колись яскрава, та вже старчиха стала.
Один сказав «ми чуємо»,
Сказав другий «ми бачимо»,
А третій… все мовчав.
ID:
604938
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 07.09.2015 14:14:57
© дата внесення змiн: 07.09.2015 14:18:15
автор: Dema
Вкажіть причину вашої скарги
|
