Туман, голі дерева, дощ, калюжі
Й морози взимку вже недужі
За вікнами гомін людей,
Тверезих, напідпитку, без ідей.
Часом самотність стукає у скроні,
Як спогади лягають на долоні.
Лиш спогад про твої обійми ніжні,
Здіймає непід'ємні ніші,
Всього, що накопичилось, і не зникає.
Та поки розум у пітьмі блукає,
Шукаючи щасливий порятунок,
Так хочеться відчути губ твоїх дарунок...
