Мов крильце – в інеї брова,
Рум’янець на щоці.
Долоньку хлопчик зігріва
У батьковій руці.
Малому затишно було
В надійному теплі,
Яке, здавалося, текло
І від шовкових слів.
Воно і в погляді цвіло,
Як мальви золоті.
Мороз відняти це тепло
Не міг і не хотів.
