Співавши оду закопченій зорі,
Вниз опустивши чорнії повіки,
На чорній-чорній, обвугленій горі
Сиділи два причорних чоловіка.
Посеред сміття пречорного з свинцем,
Де все змішалось - тіло й хімікати,
Братан промовив братанові в лице:
-І нафіга ми, Сеня, ці палили скати?»
