На серці смута і тривога.
Десь забарились світлі дні,
що міражами над порогом
у вічі глянули мені.
Та не тому, що за узліссям
з очима Вія жде Зима,
і не тому, що все дарма
і в хату разом з мракобіссям –
и «грядет хам», и ждёт тюрьма.
Що розпряжуться буйні коні,
а хлопці ляжуть спочивать,
І не тому, що в двадцять п’ять
держава мучиться в полоні
і лінії її долоні
не заживають від проклять.
А через те, що все спокійно,
і тісно брата стиснув брат.
І в боротьбі за Україну
перетворилось на руїну
сценічне шоу барикад.
Що все законно, аж противно,
ввійде у звичну колію,
і в снах так само буде видно
і Русь чужу, і «мать тваю».
І вже не буде завтра варти,
що зберігала мирний стан,
і вже надіятись не варто,
що від вогнів нічної ватри
не спалахне нічний майдан.
А спопеліє на Майдані
козацький дух, і Віче, й Січ,
і пряник в горлі нам застряне,
коли настане чорна ніч.
Коли нас банда роз’єднає
заради «цінностей» своїх,
коли служити присягає
на глум збезчещеного краю
сімейній мафії блатних.
І буде либитись з екранів
все те ж зловісне «божество»,
і знов убожество прогляне
крізь новорічне торжество.
І з Web-сторінок при престолі
оскаляться гнійним єством
намордники провладних тролів
з лакейським півнячим пером.
