Де не квітують персик і мигдаль,
Не плодоносять рясно абрикоси,
В'юниться річка, чиста, мов кришталь,
Ранкове сонце п'є холодні роси.
І цвіркуни виспівують між трав
Що обстелили джергами* долини,
Духмяний вітер ловить у рукав,
Струнких тополь пухнасті хуртовини.
Тут заплелися венами стежки
Мого дитинства й юності хмільної.
Лоскочуть п'яти свіжі моріжки,
П'янять нектаром лагідні левкої.
До себе манить батьківський поріг
І хата пригортає, наче мати,
А серед ночі сипле на обліг
Високе небо зоряні дукати.
Тут не цвіте заморська дивина,
Та все ж душі відрадно, як у Бога,
Коли стрічає мамина весна
І рушниками стелиться дорога.
*Джерга - шерстяний ворсовий килим.
Наталочко, кожен Твій віршовий шедевр достойний щонайвищих похвал і, звичайно, обраного! Дякую Тобі за ці чудові рядочки - то, наче лікувальний бальзам на зранені стигми сьогодення...
Чарівний край у вашому мальовничому викладі невимовно красивий.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Тамарочко! В нас прохолодний вологий клімат, тому далеко не всі екзотичні рослини приживаються, та попри це, природа Прикарпаття неймовірно чарівна і мальовнича!