Вершин твоїх невиміряне дно,
Глибин твоїх незміряні висоти.
Чи день, чи ніч – тобі вже все одно;
У видноколі лиш поля скорботи.
Затримать подих, вилитись у мить,
І завмирати від тепла і світла –
Ні, не дано. І порохом століть
Засипле папороть, що лиш тобі розквітла.
2005.05.26
