|
Львів.
Львів це особлива любов. Він, поет, воїн, натхненник ...
Львів - коханець. Він щоразу змушує мене співати і тремтіти від пристрасті ...
Львів треба не відвідувати, його потрібно запросити до себе в душу. І тоді за чашкою гарячого шоколаду він розповість тобі все! Тоді ти розчинишся в його вуличках, хитромудрих вигинах трамвайних колій, зависнеш ароматною хмаринкою над шпилями храмів, соборів ... І таємно прокрадешся в дім до кожного з мешканців міста крізь відчинені вікна та щирі очі. Так трапляється дифузія душ, нагріваючись від присутності азарту, передчуття інтриги, від тотальної любові ...
Ти і Місто.
Тут немає мене. Але, ось вона, я - в граційних пружних вигинах гривастої мармурової кішки, в цьому камені бруківки , в піні «Старого міста», в дерев'яній балці на стелі «Криївки», у філіжаночці чаю з чарівного кафе «Дзиґа», в неповторному ароматі кави з «Цукерні» ...
Львів дійсно пахне кавою ...
Вдихаю. Вдихаю жадібно, щоб не тільки очима а й усім тілом запам'ятати тебе. А ти так і вихитрюєшся причаїтися під аркою, забігти в прохідній дворик, що так несподівано виводить на площу ... Поцілунок, поцілунок так і просить левова морда! І тут, перед входом в чужий під'їзд ти мене обігнав, схопив за руку і бігом по зітхаючих сходах угору, а перила слизькі, - полірований часом дуб піддався руху без зусиль. І жодної подряпини на долонях, тільки пам'ять сповнена тобою, запахом старовини і неминучості побуту…але такий романтичний вечір ...
Ось так, від кафешки до арт галереї, від одного музею до іншого, ти ніс мене на руках, а подих збивав з пантелику, вабив, а вуста так близько до вушка ...
- Гайнемо на дах там і до неба близесенько! - Не вірю, і до того ж я боюся висоти і абсолютно не вмію літати. Але у левів є звичка наполягати на своєму - на ратушу! Ось де море задоволення! Так, я птах! Я бачу за багато кілометрів, я бачу далі ніж думала, а дивлюся, як горизонт з насолодою обіймає різнокольорові печінюшки будиночків, немов, жаднюга ховає від мене ласі шматочки міста. Краса - подумки лечу! Так, де там той страх?! А немає його, як і не було ... смішно і лоскітно - це вітер підхопив мою спідничку, заліз під блузку, ах! І волоссю моєму немає спокою - безперестанку липне до солодких пальчиків ... Львів, що ти зі мною робиш?!
Відчуваєш захоплення? .. спускаємося нижче ...
Це «Равлик». Такий хитромудрий підземний лабіринт - музей. У-у…У-у-у … - це тут у вечері відвідувачів лякає привид ... Ні, мені нестрашно, але ... давай нагору!
Львів, ти пам'ятаєш, минулого разу ти водив мене в кафешку «Під Клепсидрою», ходімо туди, я хочу отримати цукерку з пророцтвом! Там час просто зупиняється, там живе твоя творча душа ...
Там таке зі мною відбувається! Чур, ти ведеш, а я буду обнюхувати хмари, мої ступні будуть боліти за лапи твої, очі набудуть здатність бачити в темряві. Дай мені доторкнутися до історії, вклади в мої руки священний сувій ... ух, куди мене занесло, тут все пахне інакше, тут цілий арсенал зброї ... метал ... холод ... Сила!
Велич!
Ось, що мене приводить в стан благоговіння - міць півтораметрової товщини стін, що просто дихають історією, пульсують якоюсь особливою енергією ... і все це наді мною, піді мною, поруч ... в первозданному вигляді.
Чуєш, цей звук, як і минулого разу трамвайчик подає нам сигнал. Поїхали, це маршрут з минулого в сьогодення ... Підстав мені свої груди, я посиджу тихенько. Дай мені відчути твоє серцебиття.
Дивись, карамельні ліхтарі миють свої голови у твоїх водограях ...
А там, відчуваєш запах шоколаду?... так ...
Які зворушливі петунія, герань ...
І ще, ця незвичайна ніжність балкончиків ...
А вікна, Боже мій, які тут вікна! Різні, як очі, як душі, це метафізичні портали, дзеркала - свідки мого перевтілення ...
Так, тут немає шику та лиску, але він мені і не потрібен ... Місто відкрите. Але воно і непросте...
Тут вени наповнюються отрутою любові до себе. До свого забутого «Я»: долюбленого, самодостатнього , урівноваженого, щасливого. І ось вже ти наповнюєшся цим, абсолютно іншим «Я» і серце душі твоєї отримує такий розряд, за силою подібний з силою вивільнення енергії при оргазмі.
Львів, ти, як завжди, готовий мене прийняти, готовий на ніжність, готовий на делікатність.
Готовий на любов!
... І він наповнює мене всю і відразу ...
А в вечорі , коли вулички просто тануть кубиками шоколаду, стікаються золотом вогнів в мої долоні, я жадібно наповнюю Львовом все кишеньки своєї пам'яті ...
Потім я буду стояти на слизькій підніжці свого вагона, і дивитися протяжно в твої очі, Львів. А ти, ти будеш вальяжно сидіти у підніжжя своєї Ратуші, «Ельжбети», «Високого Замку» в обнімку зі своїми левами і промені сонця грайливо блукатимуть твоєю загадковою посмішкою.
…Моя щока торкнулася подушки, тіло огорнула млість, в блаженстві ледь розтулились вуста - я повертаюся, коханий ...
12 серпня 2012 року.
ілюстрація:"я чекаю тебе"автор: gala.vita
ID:
356815
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.08.2012 10:05:55
© дата внесення змiн: 13.08.2012 00:20:26
автор: gala.vita
Вкажіть причину вашої скарги
|