Два дні без кави і життя нема,
І попіл щось шепоче в грудях,
Навколо все зима й зима,
Й не буде так як кажуть люди.
Наступна станція зустріне нас нескоро,
Наш поїзд заблукав і ми тепер одні.
Облиш кричати, тебе почують зараз лише гори.
Й можливо заспівають свої неспівані пісні.
Ти одинокий пілігрим, який пропав у часі,
Твоє життя дорога і нема кінця.
Сьогодні ти у Пізі, завтра – Відні чи Бургасі.
Й що буде далі ти не знаєш до пуття.
Який наступний порт тебе зустріне, друже?
Твій компас вказує на Захід, щоб ти знав.
Попереду ще Сідней, Токіо, й, можливо до Тулузи,
Ти знов повернешся вночі примарою уяв.
Зверни у порт, тепер, до Амстердаму,
Не забувай що тут тебе чекає друг.
У Кракові лишив ти свою укохану,
На роздоріжжі доль, на розпутті розлук.
Чи довго так блукатимеш? Коли уже спочинок?
Ти ж знаєш що додому ведуть усі шляхи.
Згадай брунатні очі і усмішку дівчини,
Вертай до Львова, друже, вертайся і лишись.
