Хляпавка. Нудно і їдко
Сіянцем зверху дощить.
Кимось покинута квітка
В листі покійником спить.
Вітер з-за рогу плюється
Цівками гострих краплин.
Холодно. Осінь сміється,
Втішна від зігнутих спин.
І наповзає на душу
Сумнів в належнім житті:
Довго ще бачити мушу
Згорблені спини людські?
Скоро зима візьме скіпетр,
В сплячку відійде Земля.
Де ж ти , пробудження вітер?
Ну ж бо, зови дзвонаря!
