На круглій орбіті
земля кругловида
Літа нам округлює,
наче сновида.
Від швидкості тої
в нас дати кругліють,
Зіниці тьмяніють
і склери скляніють.
Думки йдуть на віче
вночі невеселі:
Життям називаєш
оці каруселі?
Той довгий політ
через стужу і спеку?..
А хто тобі видав
хоч ремінь безпеки?
А хто тренував?
Готував до польоту,
Щоб в тебе в польоті
не було нудоти?
Хто мовив на старті:
- Підсонячний сину,
Політ твій – останній
і перший – єдиний!
В туманах галактик
ти, наче в утробі,
Летиш раз єдиний,
без жодної спроби.
І стільки-то кіл
колосонячних зробиш
Із першої, значить,
з останньої спроби.
На колі якому
наїдеш на сонце,
Собі присмаливши
волосся на скронці.
А врешт до сюрпризів
привикли земляни:
Хтось їде уперше,
хтось їде востаннє.
В одній атмосфері –
в єдинім салоні.
Від викидів астма,
бо вдих безозонний.
І жаба грудна
майже кожного тисне,
Бо мало в салоні
гармонії й кисню.
Гул пляшок із пластика
в нас під ногами.
Пошерхла природа,
як твір орігамі.
Глобально покланено
вільні країни,
Де люди повзуть,
як безпечні пінгвіни.
…Земля мчить у вічність,
як авіалайнер…
- Кому стюардесу?
Вам пити?..
-Негайно!..
А може, на сонці
у нас пересадка,
Щоб рушити далі
в добрі і порядку?
Щоби приладнать собі
ремінь безпеки
І в вічність летіти
щасливу, далеку?
Щоб лайнер прибрати
і напрям змінити?..
І – жити,
і – жити!
