Тремтливе дзеркало води...
У став пірнуло хиже сонце...
Де райдужна форель – біди
Чекає крізь своє віконце.
Хижачка! Крапля насолоди!
Забава у чужих руках!
ЇЇ – „небаченої” вроди,
Шукав, напевно, й Мономах!
Я вже жбурляю вудку в небо...
Воно – в ставку – тебе шука...
Впіймати щастя дуже треба
Надійно, бо гачок гука!
Принада - серце защемить,
Ти, нетерпляча, все псуєш!
Зникає поплавок, як мить,
Куди пливеш? Зажди! Пливеш...
Ти, рвеш цупкої жилки тіло,
Губою закусивши біль...
Майнула, як примара – мило,
Все марно, хоч пручалась ціль...
Я прагну вжити всі вимоги,
Щоб світлу зупинити тінь,
Щоб наші схрещені дороги
Побачили враз неба синь!
У конусі відра – раптова,
Моїх важких бажаєш рук...
Сп’янілий – Я! Твоя відмова,
Все ж варта страти диво-мук!
Ловлю! Ти пружна силу маєш!
Ти б’єш мене всім тілом вже!
Ще трохи ти мене впіймаєш!
Бо Бог когось не збереже...
Тріпоче райдуга в руках,
Як поцілунок! Лжа тремтка...
Майже кіло!! Мінливий шлях –
Свідома доля рибака!
Моя сьогодні доля краща –
Тріпоче риба, ніби птах!
Бо ти була таки ледаща,
Як вудка у моїх руках!
