Одного разу дві свині
У яму глибоченьку впали,
А люди зовсім не дурні,
Якби були б там то дістали.
Але людей там не було,
Якби були б, то свиней з*Їли.
Таких пацят двоє на сто,
Щоб з ями видізти зуміли.
Та свині з я ми не пішли
Хоча б змогли якби схотіли.
Тут вони їли і пили,
А це є раєм для тварини.
І кожен день набивши рОта
Лягали спати вдвох що ночі,
А з ранку була таж робота
Лишень розплющать вони очі.
Летіли місяці, роки,
Паця нічого не жаліли
До поки їхні п*ятаки
Не зрозуміли, що все з*їли.
Настало горе у гладких,
Не можуть вилізти на волю.
Невдовзі визг свинячий стих
Вказавши нашу з вами долю
Я зрозуміла це так-поки у нас набиті кендюхи-ми щасливі, навіть у смердючій ямі. Матер'яльність головна ознака суч. суспільства. На духовні, моральні цінності давно начхали!!!! Розкішний вірш
БегиБей відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Насправді вірш грінпісівський. Писав більше не про душу, а про недра нашої планети. Але ваше тлумачення мені навіть більше подобається.
