Ляга вуаль неношена
На гаю срібний конус –
Останній острів осені...
Оступишся – потонеш!
В жовтневій марній сирості
Захланної безодні.
Ще й холодів немилості
Ощирились сьогодні.
Немов вулканні виверги,
Срібліє гай під виссю,
Чи то видіння огнегри?
Ідеш? – Не обпечися!
То, певно, магма з кратера
На дівич-гай полилась.
Мазок – і острів матиму,
Де люди не селились.
В безлюдь-безптастві осені
Уявний острів-магма
Скида вуаль неношену
І в кратер тиші тягне.
Чи пак: в безмов’я острова –
Манливий гаю конус
З дилемою не простою:
Приб’єшся чи потонеш?
Однак: що магма кратерна,
Що острів необжитий...
...Йду до природи матері
На пару з вітром вити.
