Кому цей сніг? Навіщо він іде?
Вкривать сліди Мадая і Магога?
Забути б про ніколи, про ніде,
І про ніщо, забути б про нікого.
Впади в сніги, навік закам’яній,
Історії надуманої сонце!
Сімнадцять збудував Александрій
Собі во вічну славу Македонський.
Та нас, гіпербореїв, не здолав
З північної святої Припонтиди.
Чи не тому історія вела
Царя у Індію зі страху, стиду?
З вітрів арійських, з чистих кельтських вод
Черпав снагу мій гунський цар Атилла.
Тремтів ромей та загребущий гот,
Відчувши нашу нездолану силу!
Хірамський, аль-мамунський звівсь масон,
Щоб світ післяпотопний розтоптати.
Та не згасить божественний вогонь
Моїх родів великої Аратти!
Хозарщина-мара, панмонголізм
Злим каганатом у степах розтали,
Де Чингізхан гнилу конину їв
І запивав дитячим свіжим салом.
Гряде новітній Водоліїв день,
І неба благодать про це подбала,
Щоб син Яфета – мій народ Тарсен
На місце брата став – великого Тубала.
Забути б про нікого і ніде,
Та про ніколи, ні про що, нізвідки.
І тільки сніг настирливо іде
Моїм думкам у спільники та свідки.
