По розбитих долею стежках,
Кріз зкорчоване і гноблене коріння.
Крізь образи і людське життя,
Через викинуте в прірвище свавілля.
Лізе біль, неначе сирота,
Весь у ранах, як чвара безрідня,
Вчора він як пан в душі сидів,
А тепер летять в нього каміння.
Він повзе, кричить, піднятись хоче.
Хоче знову вдертися в життя.
Він останнім подихом лоскоче,
Те що ледь не втратила душа.
І у гніві власного безсилля,
Крізь пориви власного буття.
Згноблений, убитий і змарнілий,
Біль в війні із щастям помира.
