Дотліває останній рядок,
Де так звичне: "Твій довіку",
Що меркантильно
Написав від руки
Ще тиждень тому.
А я попіл візьму
Між пальці
Та посиплю ним
Пам’ять свою...
І зведу п’єдестал,
До підніжжя
Носитиму квіти.
Безупинне теперішнє
У моєму горняткові кави.
Вінок із ромашки та маку
Запущу за чиєюсь течією...
День новий - мій оберіг.
