Як інколи хочеться й правда,
Втекти десь далеко - далеко,
Щоденні гнітили митарства,
Втомилося нині серденько.
Коли із собою відкрита,
На користь буває розмова,
Побувши незвикло у тиші,
Знов щастя відчути готова.
Осінні півсонні тумани,
Природи помірне зітхання,
Прижовклі буяли ще трави,
Немов запізніле кохання.
Ступаю помалу в травицю,
Немов по життю, що прожите,
Нову намалюю картину,
В минуле лиш пам'ять покличе.
Свободи вдихнувши повітря,
Зуміла спіймати блаженство,
Душа... не багато ж хотіла,
Натхнення торкнутись напевно.
Музична композиція створена за допомогою SUNO AI
Дуже розумію Ваше бажання, Лізо. Мені теж того іноді хочеться. І чим довше живу, тим частіше!
Чарівна пісня! Бажаю Вам побільше свободи і натхнення в житті!
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прослухав Вашу пісню, Ліза, і замислився... Чому людині творчій так важко? Вона надто тонко сприймає цей світ. А поряд немає половинки, яка б її розуміла... У цьому вся причина. Додаю в обране! І спів і вірш супер!
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00